Наталя Задворна із Вінницького району не уявляє свого життя без землі. Жінка звикла працювати в полі і вдома. А ще пристрасно захопилась колекціонуванням квітів та овочів. Поруч з цим наша героїня є матір’ю трьох синів, серед них ветеран АТО та «сонячний» хлопчик. В День сільської жінки розповідаємо її історію, яка була опублікована у «Вінницяinfo».
«Робота мене любить, а я її. Втягнулась в землеробство і це на все життя», - починає свою розповідь Наталя Задворна.
Жінка здобула освіту технолога у м'ясо-молочному технікумі. Проте за фахом жодного дня не працювала. Після одруження на її родину випали важкі 90- ті роки, які і змусили шукати власний шлях заробітку.
«Коли народився мій перший син, на декретні гроші давали лише цукор і все. Потрібно було думати як вижити. Моя родина вирішила вирощувати городину. Починали з картоплі. Це трішки романтична історія. Адже всі наші сорти, що батьки вирощували, садили та викопували, були не урожайними. Якийсь рік чоловік взагалі відмовився її викопувати. Напровесні він поїхав в Інститут картоплярства разом із товаришем. Звідти мій Юра (ім’я чоловіка) привіз 8 сортів картоплі. Це було якраз 8-го березня, то був мені подарунок. Зараз ми в шлюбі 34 роки. Цей спогад врізався у пам'ять врізався на все життя. Ті всім сортів мене досі тішать. Врожайна картопля. Ми її продали, заробили кошти і придбали трактор. Так почали займатись одноосібним фермерським господарством», - пригадує жінка.
Наталія зазначає, що вирощувати щось на землі для неї не просто заробіток, а «справа усієї душі». Вона з легкістю опанувала їзду на тракторі та на комбайні. Допомагала чоловікові у в обробітку та зборі уражаю.
Перше водіння трактора
фото з архіву героїні
«Перший мій урок керування трактором був важкий. Це було на греблі. На дорозі суцільні ями та вибоїни. Я сама маневрувала як могла, і таки проїхала. Зараз згадую про це з посмішкою, але тоді мені було не до сміху. Все, що я знаю про техніку, всі мої навики і вміння – це заслуга мого чоловіка, який терпляче навчав мене азам керування. Згодом я отримала професійне посвідчення тракториста-машиніста. Саме тепер, коли йому важко працювати внаслідок втрати працездатності ,а чоловічих робочих рук не вистачає у селі, ці навики пригодилися та стали в нагоді. Я допомагала чоловікову орати поле, садити та викопувати картоплю. Зараз ми більше перейшли на зернові культури. Вирощуємо горох, овес, ячмінь та пшеницю. Я навчилась сама жати на комбайні і допомагала збирати урожай», - скромно мовить Наталія.
фото з архіву героїні
Захопилась сортовим часником
Жінка виростила трьох синів. Найстаршому – 32 роки, він є ветераном АТО. Зараз допомагає батькам фермерувати. Найменшому сину – 9 років, він є «сонячною дитиною», тому потребує найбільше батьківської уваги.
«Зараз ми як у всі гуртуємось і допомагаємо нашим військовим, грішми та продуктами. Я беру участь у благодійних лотереях. В цей важкий час повинні робити те, що вміємо найкраще. Ми вміємо вирощувати хліб і будемо його вирощувати за будь яких умов. Скільки землі спалено, окуповано. На нашій землі можна повноцінно засівати та працювати аби ніщо не заростало бур’янами. Мій старший син за освітою агроном, він дає поради як краще обробляти землю. В землеробстві ми теж постійно навчаємось, шукаємо щось нове. Я захопилась сортовим часником. В мене понад 20 сортів в колекції. Потім маю полуниці – понад 30 сортів. Понад 100 сортів тюльпанів. В хаті в мене велика колекція фіалок понад 500 сортів. Сумно не буває, я сама придумую собі заняття. Єдине, про що найбільше мрію, це про мир та перемогу», - підсумовує бесіду Наталія.
фото з архіву героїні
