Після скандалу в Ірпені та масового розголосу діти сім'ї Катерини та Олександра Дулічів повернулися до батьків. Про це редакції Be.in.UA стало відомо після спілкування з мамою дітей Катериною Дуліч та ветераном, координатором благодійного проєкту «Повернення до життя» Борисом Балмасовим.
Як живе родина зараз, на якому етапі капітальний ремонт їхнього будинку та в який бік змінилися стосунки з місцевою службою у справах дітей — читайте у нашому матеріалі.
Катерина Дуліч, мати чотирьох дітей з Ірпеня, досі не може повірити, що її молодша донька та троє старших дітей знову разом удома:
«Спочатку я просто не могла повірити, що це сталося, що ми змогли це зробити. Я годинами просто не могла відірвати від них очей. Але правда в тому, що перші дні дітям було дуже важко: вони здригалися вночі, погано спали. А загалом — ми всі дуже щасливі знову бути разом».
фото із архіву героїв матеріалу
Родина опинилася в центрі уваги на початку 2026 року, коли медіа стало відомо, що служба у справах дітей Ірпінської міської ради вилучила чотирьох дітей через неналежні умови в будинку: холод, відсутність нормального опалення, базових зручностей, проблеми з електрикою та санітарією. Житло потребувало капітального ремонту через пожежу, яка сталась напередодні повномасштабної війни. Після деокупації Ірпеня в 2022 році сім’я переїхала в інше своє помешкання, яке також потребувало серйозного ремонту, але коштів і сил на це не вистачало, адже матеріали дороговартісні, а зарплатні батьків ледве вистачало на їжу та життєво важливі речі.
фото із архіву героїв матеріалу
Наприкінці жовтня 2025 року Служба у справах дітей та сім’ї Ірпінської міськради вилучила дітей та помістила їх до Центру соціальної адаптації.
В офіційній заяві Державної служби у справах дітей 19 січня 2026 року повідомили, що родина перебувала у полі зору соціальних служб понад рік. Протягом цього часу з нею працювали фахівці, а також були залучені благодійні організації. Батькам надавали психологічну підтримку та соціальний супровід від БФ «СОС Дитяче містечко».
У заяві також зазначається, що попри проведену роботу, ситуація не зазнала необхідних змін, тож, як крайній захід, дітей довелося вилучити з сім’ї:
«27 жовтня 2025 року прийняли рішення про невідкладне вилучення чотирьох дітей із сім’ї у зв’язку з безпосередньою загрозою їхньому життю та здоров’ю», — повідомили у службі.
Донька постійно плакала
За словами Катерини Дуліч, для дітей перебування у дитбудинку стало великим стресом. Діти страждали від розлуки з батьками. На додачу їх розселили в різні групи і вони не мали змоги спілкуватися між собою.
«Я думала, що там їм хоча б комфортно. Але вони казали: умови хороші, а от емоційно — дуже важко. Вони відірвані від батьків, бачилися одне з одним тільки в їдальні. Звісно, це було боляче. Атмосфера там важка — всі діти потрапили туди не від хорошого життя. Дуже важко. Найменша 9-річна донька перший місяць щодня надсилала мені відео і постійно плакала».
Повернення стало можливим завдяки активній позиції громадськості, медіа та волонтерів. Катерина підкреслює ключову роль адвоката та підтримки:
фото із архіву героїв матеріалу
«Волонтери підключили дуже досвідчену адвокатку, відому в Ірпені. Вона поставилася до справи надзвичайно серйозно. Вони супроводжували мене на кожному кроці: ходили разом у всі інстанції, їздили до дитбудинку. Вони дуже сильно нас підтримували, і я безмежно їм вдячна. Хоча, чесно кажучи, до останнього я не вірила й не усвідомлювала, що діти вже справді вдома».
Процес прискорився після суспільного резонансу. За тиждень до запланованого судового засідання 26 січня обласна служба почала дзвонити з обнадійливими словами:
«Не хвилюйтеся, ми даємо 100% гарантію, що дітей повернуть і позов заберуть».
Зрештою позов про позбавлення батьківських прав відкликали, а рішення прийняли на комісії.
Не грошима, а ресурсами, як ремонтували будинок
Координатором допомоги став Борис Балмасов, захисник Ірпеня та очільник благодійного проєкту «Повернення до життя». За його словами, проєкт народився спонтанно: ветерани та волонтери зібрали 75 тисяч гривень на благодійному футбольному турнірі, спочатку плануючи допомогти дитбудинку. Але після звернення місцевої служби кошти спрямували на конкретну сім’ю — Дулічів.
фото із архіву героїв матеріалу
Балмасов пояснює, що команда від початку обрала інший підхід до допомоги:
«Ми переважно не просимо грошей — просимо закривати потреби послугами чи матеріалами, тим, що є в людей у роботі. Фактично ми не користуємося грошима як інструментом — люди допомагають тим, що можуть недозаробити або виділити зі свого ресурсу. І для них це теж важливо: вони розуміють, куди йде їхній внесок, не переживають, що він використаний не туди, і значно більше включаються в сам процес».
Так розпочалась масштабна робота над капітальним ремонтом будинку — від фізичної праці до залучення бізнесу та партнерів.
«По газу вся документація вже готова. Зараз добудовуємо приміщення під котел. Підлогу зробили повністю, стелю підшили й підготували під натяжні. Наразі йдуть штукатурні роботи по всьому будинку. Після цього почнемо монтувати сантехніку та проводку. Далі партнери заходять на декоративні роботи — безкоштовно», — розповідає Борис Балмасов.
Через морози та відсутність опалення роботи гальмувалися:
«Коли були сильні морози, ми фактично стояли — у будинку не було опалення, тому процес затягнувся».
Фінансування йде від донатів, благодійних фондів, зокрема за підтримки Нідерландів та партнерів. При цьому значну частину робіт і матеріалів вдається покривати через партнерства:
«Це якраз і є наша модель — коли не грошима, а ресурсами. Бізнес, фонди, люди долучаються тим, що можуть дати прямо зараз».
Також у відновленні активно бере участь сама родина. Батько проходить стажування в будівельному магазині, старший 17-річний син навчається на будівельника і практикується вдома. Мати також поступово інтегрується в ринок праці:
«Мама активно проходить навчання в сфері IT-комунікацій. Паралельно вона проходить стажування в бухгалтерії», — додає Балмасов.
Поки будинок ремонтується, сім'я живе в орендованій квартирі з належними умовами. Волонтери не лише забезпечили житло, а й підтримують родину фінансово у складні моменти.
«Ми створили для них умови. Так, зараз ми допомагаємо і фінансово — там, де вони десь не вивозять, не витягують. Але при цьому наше завдання — не просто закрити їхні базові потреби, а дати можливість за цей період стати самостійними», — пояснює координатор проєкту.
фото із архіву героїв матеріалу
Водночас, за словами волонтера, ключова мета — не довготривала опіка, а відновлення спроможності родини:
«Ми одразу проговорили: ці умови створюються не для того, щоб опікуватися ними все життя. Наша задача — щоб вони стали на ноги, вийшли на роботу, почали самі закривати свої потреби. Ми допомагаємо з працевлаштуванням, дивимося, що вони можуть, даємо час. Не перекладаємо на них фінансове навантаження одразу, але поступово вони мають ставати самостійними — і вони це розуміють».
Катерина Дуліч неодноразово підкреслює, що без волонтерів родина б не впоралася:
«По-перше — волонтери. Це дуже-дуже сильно. Без них я б, мабуть, взагалі не впоралася і зовсім не вірила в себе. Вони вірили в мене, коли я сама вже опускала руки, і ця віра давала мені сили продовжувати боротися. Я безмежно вдячна кожному з них».
Жінка також розповіла про те, як змінилися стосунки з місцевою соцслужбою. Пригадує, що раніше, навіть знаючи про складне становище родини, служба продовжувала тиснути:
«Спочатку я не очікувала такого негативу з їхнього боку… Вони ж знали, що у нас нема грошей, що капітально відремонтувати житло ми не можемо. І все одно виписували нам адміністративні штрафи, ще й на аліменти подали. Для мене це взагалі якесь все… Але після комісії все змінилося. Зараз у нас нормальні робочі стосунки».
фото із архіву героїв матеріалу
Наразі служба склала індивідуальний план, проводить лекції про батьківство та перевірки, рекомендує офіційне працевлаштування жінці.
Сам Балмасов описує взаємодію з органами як паралельну:
«Служби роблять свою роботу, ми — свою. Але їхні рішення багато в чому залежали від того, що зробили ми. Ми показали максимум із того, що могли зробити, і фактично після цього в них не залишилося іншого варіанту, як повернути дітей».
Він переконаний, що саме комплексна робота стала вирішальною:
«Якби ми десь не дотягнули або зробили щось неправильно, дітей могли й не повернути. Отака була реальність».
Водночас він критично оцінює підходи системи та наголошує:
«Якби на цих посадах були не люди, а роботи — тоді ще можна було б зрозуміти, чому все відбувається так формально. Але там люди, і вони мають бути гнучкими. У них є доступ до ресурсів, до комунікації, до бізнесу, до фондів — вони можуть допомогти значно більше і якісніше донести ситуацію конкретної сім’ї».
За його словами, ця історія стала показовою саме через розголос:
«Ми не планували виносити це все в публічну площину — задача була просто допомогти. Але в якийсь момент стало зрозуміло, що без резонансу система працює інакше. Думаю, наступного разу, не дай Боже, або в подібних випадках, служби вже діятимуть більш якісно — але в тому числі через те, що був цей досвід і публічність».
Балмасов наголошує, що підхід має бути змінений на рівні принципу:
«Не санкціями — адмінпротоколами, штрафами — потрібно діяти. Служби мають включатися і допомагати своїми ресурсами. Бо держава говорить про повернення дітей у сім’ї, але на місцях такі ситуації — по суті, не складні для вирішення».
Він додає, що в цьому випадку були й очевидні альтернативи: модульне житло або можливість тимчасового переселення родини.
«Так, це навантаження на бюджет. Але тут питання пріоритету: зберегти бюджет чи зберегти сім’ю — і кожен має чесно собі відповісти, що важливіше» — підкреслює волонтер.
Ремонт планують завершити до кінця весни 2026 року:
«Я думаю, що до кінця весни ми впораємося, але не хочу загадувати. Якщо всі умови сприяють, то немає такого дня, щоб у будинку нічого не робили».
Навіть якщо терміни змістяться — оренду обіцяють продовжити, аби сім’я залишалася разом у комфортних умовах.
«Як би ніяково чи соромно не було просити допомоги, найголовніше — діти»
Катерина Дуліч радить іншим сім’ям у подібних ситуаціях не опускати руки та боротися за своїх дітей:
«По-перше, треба до кінця вірити у свою перемогу й боротися за дітей усіма можливими способами. Діти — це головне. Якщо вони головне, то всі комплекси й сором треба відкласти далеко й іти вперед. Звертатися до всіх, до кого тільки можна. І правда: хто стукає — тому відкривають. Дуже важливо знайти людей, які тебе підтримають і повірять у тебе».
Борис Балмасов додає:
«Система має підлаштовуватися під такі ситуації й реально допомагати своїми ресурсами. Бо інакше всі ці заяви про підтримку сімей залишаються просто словами».
Ця історія — приклад того, як громада може змінити долю родини, коли держава не встигає.
Проєкт «Повернення до життя» не завершується допомогою цій родині. За словами Бориса Балмасова, команда вже має бачення розвитку та готова масштабувати допомогу іншим сім’ям, які опинилися у складних життєвих обставинах.
Як підтримати благодійний проект - рішення для тих, потребує допомоги
Проєкт «Повернення до життя» продовжує приймати допомогу для відновлення будинку Дулічів: будівельні матеріали, послуги майстрів (електрика, сантехніка, штукатурка), а також фінансові внески на конкретні потреби. Усі, хто хоче підтримати ремонт, можуть заповнити Google-форму за посиланням.
Слідкуйте за оновленнями в Instagram @return.to.life.irpin або звертайтеся до координаторів. Підтримка таких сімей — це реальний внесок у збереження українських родин.
