Ветеранка Наталя Ліщишена втратила рідний дім на Луганщині та найшла прихисток на Вінниччині
Маленькою Наталя Ліщишена уявляла як одного дня одягне військову форму. В своїх мріях наслідувала батька.
"Я народилася в Угорщині, саме там батько проходив службу. Згодом моя родина оселилась на Луганщині, - розповідає Наталія. В нас широке коло військових з якими ми cпілкувались".
Наталя виросла в багатодітній родині. Батьки не мали змоги влаштувати її на платне навчання у вищий навчальний заклад. Тому після закінчення школи, пішла працювати. Каже, не цуралась жодної роботи. Доводилось на ринку торгувати та працювати на касиром у супермаркеті.
"Коли я отримала певний досвід стала помічником керівника у приватному підприємстві. Лише в свої 38 років я поступила в Луганський державний університет внутрішніх справ в місті Сєверодонецьк. Вчилась там на по спеціальності право", - розповідає ветеранка.
Перші відчуття війни
Наталя пригадує, що в 2014 році, під час АТО її місто швидко перейшло в статус прифронтової зони. Майже рік життя без світла, без водопостачання.
Ветеранка, каже, тоді це було важко переживати. Проте не могла уявити, що втратить дім.
«Я бачила хлопців, які приїжджали на бойові завдання. В них нічого не було. Тоді я почала займатися волонтерською діяльністю. Ми розуміли, що від наших добровольців залежить подальше життя. Наша область має велику протяжність кордону з Росією. Я розуміла, що це просто не закінчиться. Росіяни постійно обстрілювати нас із своєї території. І накопичувала сили», - твердить жінка.
Наталя у 2021 році прийняла рішення підписати контракт із 80 ОГДШБ. За військовою посадою вона оператор, служила в батальйоні логістики. На той час її донька уже навчалась у Луганському державному медичному університеті.
«Мені 24 лютого 2022 року телефонують зранку побратими і кажуть, що росіяни обстріляли ТЕЦ у Луганську. Я не мала зв'язку з донькою та рідними. Панікувала. Це був найважчий день у житті. Моя родина врешті змогла евакуюватись», - пригадує Наталя.
Про травму
Наталія розповідає, що під час служби травмувала собі груди бронижелетом. Каже, на той час взагалі була відсутня окрема військова форма для жінок, а про амуніцію – годі й казати.
«У багатьох жінок трапляється травмування молочних залоз. Я відразу цього не помітила. Пригадую, прийшла в шпиталь в Дніпрі лікувати легені. Після обстежень, лікар направив далі пройти УЗД молочних залоз. Вже під час проходження ВЛК на придатність – виявили онкологію. Мені зробили операцію в онкоцентрі у Вінниці. Однак, ставало лише гірше, збиралась рідина. Я звернулась у вінницький шпиталь. Там вирішили видалити груди аби врятувати життя», - ділиться Наталя.
Жінку звільнили із служби в армії. Вона добивалась, щоб її травма пов'язана із захистом Батьківщини. Пережила бюрократичні перепони і навіть, критику та зверхнє ставлення від керівників колишнього МСЕК, що було розташоване на вулиці Магістратській у Вінниці.
В грудні минулого року в МСЕК мені відмовили в наданні групи із інвалідності. Мовляв, не бачать для цього підстав. Згодом коли МСЕК розформували, лікар цієї установи перейшов працювати в експерту команду у лікарню Пирогова. Там він мені дорікав, що видалення грудей - моя особиста примха. Я звернулась до керівника департаменту охорони здоров'я, представників департаменту ветеранської політики і мені допомогти розібратися в цій ситуації», - додає ветеранка.
Зараз Наталя працює фахівцем з супроводу в ветеранів в Липовецькій громаді. Ще вона є учасницею «VETERANKA», членом консультаційного штабу аналітичного центру ВетеранХаб. Також безоплатно надає юридичні послуги та консультації ветеранам.
