«Моя» – так закохано називав Олександр Шкрабійсвою дружину Галину. І це коротке, але глибоке слово по-справжньому передавало увесь градус його любові до неї: бажання дбати та оберігати все життя, бо вона та сама – така рідна, наче створена Всесвітом саме для нього. Кохання, про яке не знімають фільми і не пишуть книги. Справжнє тихе, сімейне щастя із взаємною повагою, довірою та розумінням. Коли він – надійна «стіна» і міцне плече, а вона – його натхнення, і дбайлива підтримка.
Світле, чисте почуття із мріями прожити разом до самої старості. Багато подорожувати, спробувати страви усіх кухонь світу, сміятися і втішати одне одного, любити, просто любити до нестями. Навіть в інших світах… Про те, як знайти в собі сили жити за двох, коли руйнується цілий світ, розповіла дружина загиблого Героя, почесного громадянина міста Ірпінь, нагородженого орденом «За мужність ІІІ ступеня (посмертно) Олександра Шкрабія «Бердоса» – Галина Петрова.
Дев’ять років тому Олександр і Галина почали будувати своє щасливе життя в Ірпені. Вона – родом з Хмельниччини, а він – із Житомирщини. Обоє мали позаду розчарування від першого шлюбу, аж поки випадкова зустріч на весіллі не перевернула їхні життя з ніг на голову.
«Це було весілля мого брата. Саша з ним дружив. Після знайомства у нас зав’язалися стосунки і згодом ми вирішили, що хочемо бути разом завжди», – пригадує наша героїня.
Окрилені спільними планами на майбутнє, молодята придбали житло в Ірпені.
Олександр успішно працював у меблевій сфері, добре реалізував себе на фірмі, де працював і користувався там повагою. Галина, за професією неонатолог, перевелась працювати до Ірпінського пологового будинку. На роботі вона дарувала свою турботу новонародженим мешканцям Приірпіння, а вдома розквітала з чоловіком, якого чекала все життя. На вихідних пара любила подорожувати та рибалити. Планували разом об'їздити увесь світ. Аж поки лютий 2022-го не зруйнував їхні мрії прожити разом до самої старості і навіть більше. 

Шлях добровольця

Коли російські окупанти посунули на Київщину, Олександр вступив до лав територіальної оборони. Чоловік міг виїхати з міста у безпечніші регіони України, але він твердо вирішив захищати свою родину, власну домівку та Ірпінь, який тоді став уже рідним. Так почався шлях добровольця, який не маючи військового досвіду, здобував свої перші знання у реальних боях.
18 березня 2022-го року Захисник отримав важке поранення, яке ледь не коштувало йому життя. Але і це не злякало воїна, адже думка про те, що росія знову прийде в його дім, до сім'ї – була значно страшнішою. Тож після звільнення Київщини продовжив службу вже у лавах ЗСУ на гарячому Запорізькому напрямку.  
«Після територіальної оборони Саша добровільно приєднався до «Добробату» Головного управління розвідки. Служив у розвідувальному батальйоні «Сонечко», який виконував завдання у тилу ворога. А пізніше вступив до Збройних сил України у 118-ту бригаду», – розповідає жінка і підкреслює, що її чоловік всюди йшов добровольцем.  Галина пригадує, як тоді жила «від дзвінка до дзвінка», аби тільки почути голос коханого і знати, що з ним усе добре:
«Я дуже переживала, але завжди мріяла про краще. Про майбутнє, яке чекає нас, коли він повернеться. Але у мене було єдине найголовніше бажання – щоб Саша повернувся додому живим та здоровим.Бувало, що вони на бойовому завданні по 5-6 днів і без зв’язку. А потім він дзвонить і каже, що з ним усе добре. Тоді можна було видихнути і «жити» хоча б у цей день». 
Наприкінці січня 2024 року міський голова Ірпеня Олександр Маркушин нагородив Олександра почесною медаллю «За заслуги перед містом Ірпінь». Через службу отримати відзнаку особисто не було можливості, тож її передали Галині. 8 березня 2024 року Олександр Шкрабій героїчно загинув, рятуючи життя побратимів.
У той день чоловік встиг поговорити по телефону з коханою, привітав її зі святом і сказав, що їде на завдання, але має швидко повернутися. Говорив так спокійно і буденно, нічого не пророкувало біди. Хто ж знав, що цей дзвінок стане останнім:
«Ввечері він вже не подзвонив і я наче щось відчула, бо боялась комусь писати чи дзвонити сама (ред.– побратимам Олександра), щоб не почути щось страшне. Вирішила почекати до ранку, сподівалась, що Саша сам подзвонить і скаже, що все добре. Написала тільки йому повідомлення, але вранці вже виявилося, що воно до нього не дійшло. Тоді написала ще, але його телефон вже був не в мережі». 
9 березня близько 11-ї ранку тишу розірвав дзвінок від командира батальйону Олександра. По той бік слухавки сповістили новину, якої вона воліла б ніколи не чути – Саша, її Саша, загинув…
«Того дня до мене саме приїхали наші друзі, ми мали їхати разом по справах. Добре, що вони були поруч у той момент», – пригадує Галина найстрашніший ранок у своєму житті. Відтоді вчиться жити вже без нього фізично, але продовжує безмежно кохати свого чоловіка.
"Бердос для воїнів"
Перед загибеллю Олександр відкрив збір на авто для виконання бойових завдань. Закривала його вже Галина і передала побратимам позашляховик з іменем «Бердос» – на честь позивного її чоловіка. Нині жінка у співпраці з Ірпінською міською радою регулярно допомагає надсилати помсту російським окупантам. Отримує запити від побратимів Олександра і спрямує їх в ІМР, а вже звідти необхідна допомога їде напряму до захисників. Як їй вдається триматися та жити далі, вже за двох? Наша героїня переконує, що тримає її саме велике кохання і щасливі спогади про миті разом:
«Ця історія залишиться зі мною до кінця життя. Хоча мого чоловіка не стало – наша любов продовжує жити. Я ніколи не перестану його любити. І те, що було між нами, тримає мене». 
Галина зберігає хороші стосунки з батьками Олександра та його сином. Підтримка близьких людей, її донечки, рідних, друзів, його колег та побратимів є дуже важливою для неї, адже вони намагаються не тільки розділити з нею горе, а й продовжувати нести пам'ять про її коханого. 
«Багато чую від дружин загиблих Героїв, що від них відвернулися друзі, про наших із Сашею друзів я такого сказати не можу, бо вони завжди підтримують», – каже жінка і додає: «Це означає, що вони справжні». 
Також допомагали консультації з психологом від ГО «Разом з тобою» та групові заняття для дружин полеглих захисників від ГО «Жити далі»:
«Хочу звернутися до дружин загиблих Героїв: не соромтеся звертатися за психологічною допомогою, тому що це дуже-дуже важливо і справлятися самій не те що не потрібно – це нереально. Можна просто заховати цей біль десь глибоко всередині, але це не допоможе. Треба лікувати свою душу». 
У стінах Храму Різдва Пресвятої Богородиці УКГЦ в Ірпені Галина отримує духовну підтримку від людей з великим серцем – отця Мирослава та отця Віталія. Розповідає, що у церкві піклуються про дружин, матерів та рідних наших Героїв, а віра підтримує надію в те, що смерть – не означає кінець. Наші рідні завжди поруч, поки ми пам'ятаємо про них.  
Галина Петрова розповідає про свого чоловіка із великою теплотою та вдячністю. У пам'ять про нього намагається робити те, що не встигли здійснити разом і наголошує: «Стараюсь жити так, аби він мною пишався». 
Фото: надані Галиною Петровою, зі сторінки Ірпінської міської ради та Храму Різдва Пресвятої Богородиці УКГЦ
Важливо: побратими Олександра відкрили збір на позашляховик для виконання бойових завдань. 
Вшанувати пам'ять Героя та допомогти ЗСУ продовжувати знищувати окупантів можна задонативши кошти за реквізитами: 5168 7451 9227 0319
Світла пам'ять Герою Олександру Шкрабію! Низький уклін і вдячність за подвиг справжнього сина України! Ім’я Захисника навіки занесено в історію деокупованого Ірпеня. Редакція висловлює найщиріші співчуття родині воїна і всім, хто знав Олександра. Честь і слава Герою!